"Скарбничка знань" - на допомогу учням

Червона книга України

 — анотований та ілюстрований перелік рідкісних видів та підвидів, що знаходяться під загрозою зникнення на території України, і підлягають охороні; основний документ, в якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних, і таких, що знаходяться під загрозою зникнення, видів тварин і рослин, на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи, спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання.

До Червоної книги України заносяться види тварин і рослин, які постійно або тимчасово перебувають чи зростають у природних умовах на території України, в межах її територіальних вод, континентального шельфу та виняткової (морської) економічної зони. Занесені до Червоної книги України види тварин і рослин підлягають особливій охороні на всій території України.

Організація збереження видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, поліпшення середовища їх перебування чи зростання, створення належних умов для розмноження у природних умовах, розведення та розселення покладається в межах їх компетенції на Кабінет Міністрів України, Ради народних депутатів, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування, Міністерство екології та природних ресурсів України та інші державні органи, на які законодавством України та Автономної Республіки Крим покладено здійснення функцій у цій сфері.

Перша Червона книга, присвячена українській флорі та фауні, була видана у 1980 році під назвою «Червона Книга Української РСР». Перше видання Червоної книги України (1980 р.) містило опис 85 видів (підвидів) тварин: 29 — ссавців, 28 — птахів, 6 — плазунів, 4 — земноводних, 18 — комах і 151 вид вищих рослин.

Після набуття Україною незалежності у видавництві «Українська енциклопедія» було випущене друге видання Червоної книги України: в 1994 році — том «Тваринний світ» (наклад — 2400 примірників), в 1996 році — том «Рослинний світ» (наклад — 5000 примірників). З огляду на малий наклад ці два видання відразу стали раритетами. Друге видання нараховувало 382 види тваринного та 541 вид рослинного світу.

У 2009 р. вийшло третє видання Червоної книги України. До нього занесено 542 види тварин: гідроїдні поліпи (2 види), круглі (2) та кільчасті (9) черви, ракоподібні (31), павукоподібні (2) та багатоніжки (3), ногохвістки (2), комахи (226), молюски (20), круглороті (2) та риби (69), земноводні (8), плазуни (11), птахи (87), ссавці (68). Кількість видів тварин у третьому порівняно з другим виданням збільшилась на 160 видів, а у другому порівняно з першим — на 297 видів. Таким чином, з урахуванням приблизно однакових проміжків часу між виданнями Червоної книги України, спостерігається певне уповільнення темпів зменшення втрати різноманіття окремих таксономічних груп фауни України. Разом з тим, викликає занепокоєння суттєве збільшення у Червоній книзі України кількості видів риб та ссавців.

До третього видання «Червона книга України» (рослинний світ) занесено 826 видів рослин і грибів: судинні рослини (611), мохоподібні (46), водорості (60), лишайники(52), гриби (57). Кількість видів рослин у третьому порівняно з другим виданням збільшилась на 285 видів, а у другому порівняно з першим — на 390 видів. Таким чином, з урахуванням приблизно однакових проміжків часу між виданнями Червоної книги України, спостерігається певне уповільнення темпів зменшення втрати різноманіття видів рослин і грибів України.

Біологія 11 клас

Розв'язування задач з генетики

АЛГОРИТМ РОЗВ’ЯЗАННЯ ГЕНЕТИЧНИХ ЗАДАЧ

1. Визначте за умовами задачі (або малюнком) домінантну і ре

цесивну ознаки.

2. Введіть буквені позначення домінантної та рецесивної

ознак.

3. Запишіть генотипи особин із рецесивною ознакою або осо

бин із відомим за умовою задачі генотипом.

4. Запишіть, які гамети утворюють батьківські форми.

5. Складіть схему схрещування. Запишіть генотипи гібридів та

їхні гамети в решітку Пеннета по горизонталі й вертикалі.

6. Запишіть генотипи нащадків у клітинах перетину.

7. Визначте співвідношення фенотипів у поколіннях.

Генетичні закономірності , які треба пам’ятати при розв’язанні задач

Якщо в парі один з алелів домінує, то домінантний алель позначають великою літерою, а рецесивний — малою. 

Наприклад,

A — ген домінантної ознаки організму, a — ген рецесивної ознаки організму.

Різні гени позначають різними літерами.

Гібрид — це організм, одержаний від схрещування форм із різною спадковістю.

Ознаки — це окремі властивості, за якими один організм відрізняється від іншого.

Організм, гомологічні хромосоми якого містять однакові алелі того чи іншого гена, називають гомозиготним (позначають AA, aa), а організм, гомологічні хромосоми якого містять різні алелі,— гетерозиготним  (позначають Aa).

1. Якщо при схрещуванні батьківських форм з однаковим фенотипом у їхніх нащадків спостерігається розщеплення ознак, то ці батьківські форми гетерозиготні.

2. Якщо при схрещуванні батьківських форм, які відрізняються фенотипно за однією парою ознак, з’являється потомство, у якого спостерігається розщеплення за тією самою парою ознак, то одна з батьківських особин була гетерозиготною, а друга — гомозиготною рецесивною.

3. Якщо при схрещуванні фенотипно однакових за однією парою ознак батьківських форм у F1 серед гібридів відбувається розщеплення ознак на три фенотипні групи у співвідношенні 1 : 2 : 1, то це свідчить про проміжний характер успадкування ознаки (неповне домінування) і про те, що батьківські форми є гетерозиготними.

4. Якщо при схрещуванні двох фенотипно однакових батьків ських форм у нащадків відбувається розщеплення ознак у співвідношенні 9 : 3 : 3 : 1, то вонидигетерозиготні.

Біологія 7 клас

КЛАС ССАВЦІ, АБО ЗВІРІ

Ссавці  –  теплокровні наземні хребетні тварини, що характеризуються живородінням і вигодовуванням дитинчати молоком. Це найбільш морфологічно різноманітна група сучасних тварин. У цей час цей клас включає близько 5 тис. видів і ділиться на 3 підкласи.

Першозвірі (клоакові)  –  група примітивних ссавців, що відкладають яйця й розповсюджені в Австралії (загін однопрохідні: качкодзьоб, єхидна). Щелепи перетворені в дзьоб, вкритий роговим чохлом. Мають клоаку, як у птахів і рептилій. Протоки молочних залоз відкриваються на залозистих полях. У дорослих особин зубів немає. Мають волосяний покрив, але температура тіла низька й непостійна.

Сумчасті (ряд сумчасті: кенгуру, сумчастий вовк, сумчаста білка, американський опосум)  –  нижчі ссавці, у яких дуже слабко розвинена плацента. Після короткого періоду внутрішньоутробного розвитку в них народжуються слаборозвинені дитинчата, наступний їхній розвиток триває в шкірястій сумці на череві, у порожнині якої відкриваються соски.

Плацентарні (вищі звірі)  –  найчисленніша й високоорганізована група сучасних ссавців, розповсюджених на всіх материках й у всіляких умовах (ряди: комахоїдні, рукокрилі, примати, лемури, неповнозубі, гризуни, зайцеподібні, парнокопитні, непарнокопиті, хижі, китоподібні й ін.). Ссавці дуже різноманітні за будовою й розмірам: від 2 см (землерийка) до 120 т і більше (синій кит). Серед них є наземні, літаючі, водні, напівводні, ґрунтові види. У цілому характерний високий рівень організації.

Внутрішня будова ссавця:

1  –  трахея; 2  –  стравохід; 3  –  легеня; 4  –  серце; 5  –  діафрагма; 6  –  шлунок; 7  –  нирка; 8  –  яєчник; 9  –  пряма кишка; 10  –  сечовий міхур; 11  –  сліпа кишка; 12  –  кишечник; 13  –  селезінка; 14  –  підшлункова залоза; 15  –  печінка

Шкіра має більш складну будову, багата потовими й сальними залозами. Молочні залози (видозмінені потові) секретують молоко, яким самки вигодовують дитинчат. Характерною рисою є розвиток волосяного (шерстного) покриву. У деяких представників класу він слабко виражений або повністю скорочений (у китоподібних). Шерстний покрив і підшкірний жир (у китів, тюленів) сприяють збереженню тепла в тілі. Епідерміс утворює у ссавців різні похідні: волосся й рогові утворення - пазурі, нігті в приматів, копита носорогів, рогові чохли в биків і буйволів, китовий вус, луски панголінів, голки їжаків, єхидн і дикобразів. На лицьовій частині голови (у надбрівній області й на верхній губі) сидять рідкі чутливі волоски (вибриси, або вуси).

Тіло ссавців складається з 4 відділів: голови, шиї, тулуба й хвоста. Кінцівки розташовуються не з боків (як у плазунів), а під тілом.

Скелет ссавців складається з тих же основних відділів, що й скелет інших наземних хребетних. Череп характеризується значним розвитком лицьового відділу. Щелепи звичайно масивні. Зуби містяться в альвеолах щелеп, при цьому корінь занурений в альвеолу, а коронка піднімається над яснами. Особливістю ссавців є диференційована зубна система (4 типи зубів): різці, ікла, передкорінні й кутні зуби. Співвідношення названих типів у зубній системі строго постійно й визначається характером харчування тварин. На потиличній кістці черепа містяться 2 виступи (замість одного, як у птахів і плазуючих), за допомогою яких череп зчленовується з першим шийним хребцем - атлантом.

Хребетний стовп включає наступні відділи: шийний, грудний, поперековий, крижовий (не виражений у китоподібних і сирен через редукцію пояса задніх кінцівок) і хвостовий. У шийному відділі кількість хребців постійно й дорівнює 7 (незалежно від довжини шиї). Виключення становлять лінивці (6-10) і ламантини (6 хребців).

Розвинена грудна клітка. У рукокрилих (кажани) і деяких комахоїдних грудина має виражений кіль, подібно птахам. Це зв'язано зі значним розвитком грудних м’язів й великим навантаженням, що переводиться на передні кінцівки. Пояси кінцівок і вільні кінцівки мають типову для наземних хребетних будову. Однак у зв'язку з розмаїтістю умов перебування деталі будови різні.

•                    М'язова система дуже диференційована. Характерна наявність діафрагми. Розвинені підшкірні м’язи, мімічні (у приматів).

•                    Травна система складно влаштована, розділена на чітко виражені відділи. Початковим її відділом є предротова порожнина, утворена м'якими губами й щоками. Особливості організації травної системи пов'язані з характером харчування й відрізняються в представників різних систематичних груп. Наприклад, хижі й всеїдні форми мають простий шлунок і відносно короткий кишечник, рослиноїдні ссавці (особливо жуйні копитні) мають складний багатокамерний шлунок і довгу сліпу кишку. У всіх груп добре розвинені травні залози: слинні, шлункові, кишкові, печінка й підшлункова залоза. Пряма кишка відкривається самостійним заднепрохідним отвором (анусом). Виключення представляють нижчі однопрохідні ссавці (качкодзьоб, єхидна), що мають клоаку.

•                    Дихальна система утворена глоткою, гортанню, трахеєю, бронхами й альвеолярними легенями. Черевна й грудна порожнини тіла розділені м'язом  –  діафрагмою. Вентиляція легенів має істотне значення для теплорегуляції.

•                    Кровоносна система характеризується (як й у птахів) повним поділом артеріального й венозного кровообігу. Серце чотирикамерне, з лівого шлуночка відходить велика артерія (аорта), що поставляє артеріальну кров у велике коло кровообігу. У мале (легеневе) коло венозна кров надходить по легеневій артерії, що відходить від правого шлуночка. Характерні високий рівень обміну речовин і постійна температура тіла  –  теплокровність.

•                    Видільна система представлена парними тазовими нирками, що відходять від них сечоводами, що впадають у сечовий міхур. З організму сеча виводиться по сечівнику. Кінцевий продукт білкового обміну - сечовина.

•                    Ссавці  –  роздільностатеві тварини. Запліднення завжди внутрішнє. У статевій системі самок піхва веде в матку  –  особливий м'язовий орган. Зародок розвивається в організмі матері (крім однопрохідних, що відкладають яйця, подібно рептиліям). Харчування ембріонів здійснюється за допомогою плаценти (дитячого місця)  –  специфічного для вищих ссавців утворення, що виникає в результаті зрощення двох зародкових оболонок  –  алантоїса й серози. У місці зрощення формується губчате тіло - хоріон, який утворює ворсинки, що проникають в епітелій матки. Тут кровоносні судини дитячого й материнського організмів сплітаються, і зародок одержує необхідні для свого розвитку кисень і живильні речовини з організму матері. Всі ссавці піклуються про потомство, що виражається в захисті дитинчат і вигодовуванні їх молоком. Іноді поряд із самкою турботу проявляє й самець, але частіше самці не приймають у цьому участі й навіть можуть бути небезпечні для дитинчат (у багатьох кішок, ведмедів, куниць). Якщо тварини ведуть стадний спосіб життя, то в процесі залицяння у догляді за потомством беруть участь всі зрілі самки. Це зустрічається, наприклад, у слонів, китоподібних, приматів і деяких інших.

•                    Нервова система ссавців найбільш розвинена й складно влаштована в порівнянні з попередніми групами тварин. Ссавці здатні до індивідуального навчання шляхом утворення складних умовних рефлексів, передачі накопиченого досвіду потомству, для них характерно складне поводження. Це обумовлено розвитком структур головного мозку, головним чином кори великих півкуль.  У новій корі розвиваються асоціативні центри зору й слуху. Оскільки в ссавців звичайно добре розвинений нюх, це приводить до збільшення нюхових часток переднього мозку. Поверхня кори збільшена за рахунок розвитку борозен і звивин. У представників нижчих рядів (комахоїдні, рукокрилі й ін.) поверхня мозку залишається гладкою. Виділяються велика поздовжня і поперечна борозни. У приматів і людини з'являється ще більша поперечна борозна. Середній мозок утворений чотирибугорком (із зоровими й слуховими буграми). Мозочок має більші розміри, складається із двох півкуль, що зв'язано зі складним характером рухів. Від головного мозку відходять 12 пар черепно-мозкових нервів.

•                    Органи чуття представлені: органами зору (очі позбавлені мигальних перетинок), нюху, дотику, смаку й слуху. Слуховий апарат складається із зовнішнього (вушна раковина й зовнішнього слуховой прохід, що впирається в барабанну перетинку), середнього (порожнина середнього вуха) і внутрішнього вуха (представлена завиткою, усередині якої міститься кортіїв орган зі слуховими рецепторами). Передача коливань барабанної перетинки до завитки внутрішнього вуха здійснюється за допомогою трьох слухових кісточок: молоточка, ковадла й стремінця. Розвиток цих кісточок пов'язаний з появою вторинного щелепного суглоба.

•                    Спинний мозок має типову для хребетних будову. Ряд тварин мають здатність до ехолокації (дельфіни, кажани, тюлені).

Сезонні явища в житті ссавців

Річний цикл життя ссавців.

1. Підготовка до розмноження, пов’язана із дозріванням статевих клітин та відшукуванням особин протилежної статі. В цей період дуже важлива запахова сигналізація, завдяки якій впізнається вид, стать, вік, готовність до статевого акту, ієрархічне положення, приналежність до своєї чи чужої популяції.

2. Період дітонародження та виховання молодняка.

3. Підготовка до зими: линяння, інтенсивне живлення, міграція.

4. Впадання в сплячку (деякі).

Типи сплячок у ссавців.

1. Зимовий сон (факультативна сплячка)  –  незначне зниження рівня обміну речовин, температури та дихальних рухів. Така сплячка може легко перерватися (борсуки, єноти, ведмеді).

2. Дійсна сплячка: оціпеніння досить глибоке, температура та частота дихання помітно знижуються.

3. Сезонна сплячка (неперервна)  –  сильне оціпеніння, різке зниження температури: їжаки, летючі миші, ховрахи, тушканчики, соні.

Різноманітність ссавців

РЯД КОМАХОЇДНІ Це найдавніша група плацентарних ссавців. Ряд обєднує близько 900 видів, які характеризуються рядом примітивних ознак: зуби слабо диференційовані, півкулі переднього мозку невеликі, без звивин. Передній відділ морди у багатьох видів видовжений у хоботок, нюх розвинений добре. Представники цього ряду  –  тварини дрібних і середніх розмірів. Комахоїдні освоїли різні середовища існування: наземне, грунт,водне. До цієї групи належать їжаки, землерийки, кроти, хохулі.

РЯД РУКОКРИЛІ Єдина серед ссавців група, пристосована до справжнього польоту. Вони живуть практично на всіх континетах, крім Антарктиди. У тварин цього ряду між другим пальцем передніх кінцівок та тулубом утворюється складка шкіри, що тягнеться до верхівки хвоста і відіграє роль крила. Подібно до птахів, у рукокрилих утворюється кіль, добре розвинена грудна мускулатура. Політ швидкий та маневрений. Рукокрилі ведуть нічний спосіб життя. Зір у них розвинений слабо, проте добре розвинений слух. Більшість видів здатна до ехолокації. Вдень рукокрилі ховаються на горищах, у дуплах та в печерах. Взимку деякі види кажанів можуть здійснювати міграції. Інші впадають у сплячку. Відомо близько 1000 видів, серед яких розрізняють криланів та кажанів.

 РЯД ГРИЗУНИ Гризуни  –  це найчисельніший ряд ссавці, поширених у всіх частинах світу. Налічує близько 2000 видів, із них на Україні зустрічається 40. Гризуни характеризуються наявністю 4 різців (по 2 на кожній щелепі).У деяких видів різці не мають коренів, ростуть і сточуються все життя. Для всіх гризунів характерна висока плодовитість. Гризуни мають величезне значення в природі й відіграють важливу роль для людини. Деякі види гризунів переносять збудників багатьох небезпечних захворювань людини та свійських тварин (чуми, туляремії, енцефаліту). Білка звичайна, бурундук сибірський, бабак степовий, ховрак європейський, хомяк звичайний, шиншила, миша польова, миша хатня пацюк сірий, бобер європейський

РЯД ЗАЙЦЕПОДІБНІ Нечисленна за кількістю видів (65 видів, в Україні  –  2 види) група ссавців, яка за особливостями організації близька до гризунів. Від останніх зайцеподібні відрізняються наявністю двох пар різців на верхній щелепі (в гризунів  –  одна пара). Крім того, на відміну від гризунів, шлунок у них складніший за будовою. Він утворений з двох функціональних відділів: у першому відбувається бактеріальне бродіння їжі, а у другому діють ферменти шлункового соку. Зайцеподібні відіграють важливу роль як промислові тварини. Людина приручила дикого кроля і в результаті селекції вивела багато свійських форм. Заєць сірий, заєць білий, кріль дикий.

РЯД ХОБОТНІ Представники цього ряду  –  найбільші наземні тварини слони. Живляться слони грубою рослинною їжею, яку поміщають у рот за допомогою особливого органа  –  хобота. Хобот  –  це видозмінені зрослі ніс і верхня губа. Хоботом слони обмацують, обнюхують і беруть їжу. Верхні різці слона перетворені на величезні бивні, якими слони зорюють грунт у пошуках їжі. Корінні зуби (по одному з кожного боку) зношуються, а потім заміняються новими. Шкіра у слонів товста і майже позбавлена волосся.

РЯД ХИЖІ Ряд Хижі налічує близько 240 видів (в Україні  –  17 видів), поширених на всіх континентах, за виключенням Антарктиди. Представники цієї групи тварин живляться переважно тваринною їжею. Характерною ознакою цих тварин є добре диференційовані зуби, розвинені ікла. По одному кутньому зубу з кожного боку щелепи перетворюється на так званий хижий зуб, який має великі розміри та гострий ріжучий край (за його допомогою тварини дроблять кістки, перерізають сухожилки). Ключиці у хижих рудиментарні або взагалі відсутні. Вовк звичайний, собака свійський, шакал звичайний, лисиця звичайна, лев, єнотовидний собака, барс сніговий, росомаха, борсук ведмідь білий, соболь, горностай, тхір степовий, кіт  свійський

РЯД ЛАСТОНОГІ Група ссавців, які проводять більшу частину життя у воді, на сушу виходять лише для відпочинку, розмноження та линяння. Волосяний покрив цих тварин частково редукований, але підшкірний прошарок жиру значно розвинений. Більшість видів не має зовнішньої раковини вуха, але слух у ластоногих добре розвинений, деякі види здатні до ехолокації. Морж, морський лев, морський котик, тюлень звичайний

РЯД КИТОПОДІБНІ Група ссавців яка повністю перейшла до водного способу життя. Опинившись на суходолі, ці тварини, незважаючи на легеневе дихання, гинуть, оскільки самостійно повернутися до води не здатні. Їхні передні кінцівки в процесі еволюції перетворилися на ласти, від задніх кінцівок залишилися лише рудименти тазового поясу. Але є шкірна складка на хвості, яка виконує роль хвостового плавця. Шкіра китоподібних гола і майже позбавлена волосяного покриву, відсутність якого компенсується добре розвиненим підшкірним жировим прошарком. У китоподібних добре розвинені зір і особливо слух. Зубаті кити здатні до ехолокації. Відомо близько 90 видів китоподібних, із яких на Україні зустрічається 3. Кит синій, сейвал, кашалот, афаліна чорноморська, дельфін білобокий

РЯД ПАРНОКОПИТНІ Група плацентарних ссавців, у яких, внаслідок до швидкого бігу редукуються ключиці. Парнокопитні характеризуються парною кількістю пальців на кінцівках (два або чотири, перший палець відсутній). Здебільшого ведуть наземний спосіб життя. Відомо понад 150 видів парнокопитних, яких поділяють залежно від особливостей травної системи на жуйних і нежуйних.  Свиня свійська, бегемот, олень благородний, косуля звичайна, козел звичайний, муфлон європейський, баран свійський, жирафа сітчаста, зубр європейський, корова свійська

РЯД НЕПАРНОКОПИТНІ Група тварин, що характеризується непарною кількістю пальців на кінцівках. Мають однокамерний шлунок. Перетравлювати їжу їм допомагають симбіотичні бактерії, які знаходяться у відділі товстого кишечника. Відомо 16 існуючих видів.  Носоріг індійський, кінь свійський, зебра гірська, осел африканський.

РЯД ПРИМАТИ Група ссавців (близько 190 видів), до якої належить і людина. Спільними ознаками приматів є пятипалі кінцівки хапального типу, дуже рухливі. Великий палець протистоїть іншим, що забезпечує різноманітність рухів кисті. У більшості представників на пальцях не кігті, а нігті. Під час пересування примати спираються на всю стопу. Їхнє тіло вкрите волосяним покривом. Добре розвинений головний мозок, який у більшості має борозни і звивини, що вкривають сіру речовину його півкуль. Мозковий відділ черепа збільшений, щелепи вкорочені. Серед органів чуття краще розвинені органи слуху і зору. Поширені примати, головним чином, у тропічних і субтропічних регіонах Азії, Африки та Америки. Лемур котячий, довгопят філіпінський, ігрунка карликова, мартишка зелена, павіан гвінейський, бабуїн, гібон білорукий , орангутан суматранський, горила східна, шимпанзе звичайний

У цілому для класу ссавців характерна широка й зроблена адаптація до різних умов життя, місцеперебуванням. Господарське значення ссавців винятково велике. Багато видів - об'єкт полювання з метою одержання м'яса й хутра.

Еволюція ссавців супроводжувалася розвитком наступних ароморфозові

•                    високий розвиток нервової системи (складні форми поводження);

•                    диференціація хребта на відділи, переміщення кінцівок під тіло;

•                    виникнення органів, що забезпечують розвиток зародка в тілі матері й вигодовування дитинчат молоком;

•                    поява шерстного покриву;

•                    повний поділ кіл кровообігу, виникнення теплокровності;

•                    виникнення альвеолярних легенів.

Біологія 6 клас

Во́дорості (лат. Algae) — гетерогенна група, деякі види автотрофні. Ця група охоплює кілька різних груп відносно простих за структурою живих організмів, які отримують необхідну для життєдіяльності енергію шляхом фотосинтезу, мешкають переважно у водному середовищі чи пристосувались до життя у ґрунті та інших наземних місцезростаннях. Водорості традиційно розглядалися як нижчі рослини і дійсно, деякі з них (Зелені водорості) близько споріднені до вищих рослин. Проте інші представляють різні групи найпростіших, наряду з тими, які традиційно вважалися схожими до тварин (наприклад, Apicomplexa). Різні групи водоростей виникли у різний час від різних предкових форм (поліфілетично) та розвивалися окремо, але в результатіконвергентної еволюції набули багато схожих рис.

Наука про водорості називається альгологією.

Зелені водорості

Відділ зелені водорості об'єднує нижчі рослини, що мають зелене забарвлення, обумовлене наявністю хлорофілу. Відомо близько 500 родів і 20 тисяч видів зелених водоростей, поширених переважно у прісних водоймах і на зволожених ділянках суходолу. Наприклад, хламідомонада, хлорела, улотрикс, вольвокс. Зрідка представники даного відділу зустрічаються в морях, іноді в грунті і на стовбурах дерев.

До даної групи відносяться одноклітинні та колоніальні водорості планктону, а також багатоклітинні види - складові бентоса. У складі планктону можуть провокувати «цвітіння» води. У цьому випадку з зеленими водоростями ведуть боротьбу.

Талом. Характерною особливістю цих рослинних організмів є зелене забарвлення таломів, схоже на колір вищих рослин, завдяки переважанню хлорофілу над іншими пігментами. Розміри варіюють від кілька мікрон до декількох метрів. У представників групи, крім одноклітинних, зустрічаються всі морфологічні види сланей (таломів): паренхіматозний, монадний, коккоїдний, пальмеллоїдний, тріхальний, сарціноїдний, тощо.

Будова клітин. Внутрішня та зовнішня будова клітин водоростей різноманітна. Клітини можуть бути покриті клітинною оболонкою або голі. Основний структурний елемент клітинної стінки - целюлоза. Для деяких видів водоростей характерна наявність джгутикового апарату, що складається із різного числа джгутиків.

У кожній клітині зелених водоростей є хлоропласти. Вони відрізняються за розмірами і формою. Можуть бути сітчастими, кільцеподібними, спірально-закрученими, тощо. Будова хлоропластів водоростей схожа з вищими рослинами. Завдяки цьому, водорості здатні до автотрофного харчування. Є серед рослин цієї групи і міксотрофи, які отримують поживні речовини не тільки в процесі фотосинтезу, але й всмоктують розчинені у воді органічні речовини. По кожному з хлоропластів розподілені молекули ДНК у вигляді невеликих сферичних утворень.

Деякі представники зелених водоростей мають червоне або помаранчеве забарвлення через скупчення поза хлоропластів каротиноїдних пігментів і їх похідних – так званого гематохрома. Для ряду сифонових водоростей властива наявність прозорих амілопластів, що містять крохмаль. Також в цитоплазмі і стромі хлоропластів можуть накопичуватися ліпіди. Важливий елемент клітин багатьох видів водоростей - світлочутливе вічко, завдяки чому клітина здатна переміщатися до освітленого місця.

Розмноження. Характерно як безстатеве, так і статеве розмноження. Безстатеве розмноження відбувається за допомогою зооспор. При вегетативному розмноженні особини діляться або розпадаються на окремі частини. Статевий шлях має на увазі злиття гамет з утворенням зігоспор або ооспор.

Зелені водорості широко поширені по всій земній кулі. Багато видів мають господарське значення, зокрема як індикатори забруднення прісних водойм, а також для очищення і доочищення стічних вод. У рибних господарствах водорості використовуються як корм для риб. Деякі види вживаються людиною в їжу. У промисловості з одних видів отримують каротиноїди, з інших - ліпіди. Представники зелених водоростей є об'єктами вивчення генної інженерії.

 Водорості, що живуть у водоймах:

- Планктон - дуже дрібні водорості, які знаходяться в товщі води у завислому стані (хламідомонада, вольвокс, пондорина, мікроцистис).

- Бентос - водорості, які живуть на дні водойм (харові, діатомові).

- Перифітон - водорості, якими обростають підводні предмети або вищі рослини водойм (червоні та бурі водорості морів).

 Водорості, що живуть поза водоймами:

- Ґрунтові (едафітон) - живуть у ґрунті (понад 700 видів водоростей з різних відділів) або на ґрунті (ботридій, деякі вошерії).

- Наземні (аерофіти) - живуть на субстратах, поза ґрунтом, на корі дерев, на скелях (трентеполія, плеврокок).

Значення водоростей у природі та житті людини

Водорості відіграють у природі значну роль:

- вони постачають кисень у водойми;

- є первинними продуцентами органічної речовини, за рахунок якої існує весь тваринний світ водоймища;

- беруть участь у ґрунтоутворенні, процесах самоочищення води. Водночас водорості викликають "цвітіння" води й цим ускладнюють життя риб та інших водних тварин.

Водорості є продуктами харчування (багаті на білки, вуглеводи, вітаміни та мікроелементи). З них одержують:

o драглисту речовину - агар-агар, необхідну для вироблення таких ласощів, як пастила чи мармелад;

o крохмаль та інші речовини;

o у медицині - йод, лікувальні грязі.

У сільському господарстві їх застосовують як добриво й корм для тварин. Вони є також об'єктами наукових досліджень у галузі біотехнологій. "Цвітіння" води робить її непридатною для використання, забруднює насосні станції і водоводи, вкриває днища суден, буї, погіршуючи їх експлуатацію.

Цікаво знати, що

- Гігантська водорость - ламінарія гігантська, довжина якої 100 м, утворює справжні підводні ліси у прибережних водах Каліфорнії.

- У природі деколи зустрічається кольоровий сніг. Так, червоний колір снігу забезпечує одноклітинна червона водорость - першопухирник. Ця рослина не боїться холоду і розмножується дуже швидко. Якщо вітер принесе на сніг спори першопухирника, вони проростуть, і через кілька годин цей сніг почервоніє: першопухирник укриє всю його поверхню.

- У світовому океані водорості щорічно створюють 550 млрд. тонн (близько 1/4) органічної речовини планети.

- У давнину до столу царської родини подавали рожеву сіль. Було помічено її позитивний вплив на стан здоров'я людини. Виявилося, що таку сіль видобували в озері Рожеве на півдні Російської Імперії. Причиною забарвлення солі у рожевий колір була водорость дуналієла.

Важливо знати, що

У Водорості є розповсюдженими організмами, тому вступають у різні форми взаємовідносин з іншими організмами. Окрім взаємодій водоростей із рослинами, грибами (лишайники) та власне водоростями, вони живуть і на тваринах. Наприклад, є симбіонтами, що мешкають у клітинах інших організмів, зокрема, безхребетних. Так, зелена водорость роду Хлорела (Chlorella) поселяється у вакуолях інфузорії Paramecium bursaria. Цікаве екологічне угруповання складають епізої-ти, що мешкають на ракоподібних, коловертках та ін. Паразитичні водорості, що мешкають у кишечниках червів, нематод, амфібій, відомі серед євгленофітових та динофітових водоростей.

Зі світу науки

- Положення евгленофітових водоростей у системі живих істот довгий час лишалось невизначеним і було предметом численних дискусій. Перші відомості про евгленофітів були отримані протозоологами і опубліковані в зоологічних виданнях. Починаючи з 20-х років питаннями систематики, поширення, фізіології, практичного використання цієї групи займаються майже виключно альгологи. Зоологи звертаються до Euglenophyta лише у зв'язку з питаннями класифікації Protozoa, при цьому евгленофіти до кінця 70-х років наполегливо вміщуються до класу Mastigophora як ряд Euglenida. У пізніших системах протозоологів таксономічний ранг всіх фітофлагелят підвищений і до початку - середини 90-х років евгленофіти наводяться як клас Euglenomonada в межах типу Sarcomastigophora або як самостійний клас Euglenida в межах типу Euglenozoa (другим класом в цьому типі є Kinetoplastida).

У ботанічних системах евгленофітові водорості з 20-х років 20 століття розглядають як окремий відділ або як самостійний клас у системі зелених водоростей. Остання точка зору недостатньо переконлива, оскільки Euglenophyta подібні до зелених водоростей лише за складом пігментів.

За сучасними цитологічними, і особливо - молекулярно-біологічними даними Еи§1епорпуг.а є одним з найбільш давніх відділів еука-ріот, що разом з Кіпегор^гісіа розташовується при основі еукаріотного філогенетичного дерева. Первинні евгленофітові водорості були обліга-тними гетеротрофами з тваринною стратегією життя. Фотоавтотрофні евгленофіти є більш молодою групою, яка з'явилась внаслідок ендоси-мбіозу гетеротрофної клітини-господаря з одноклітинною зеленою водоростю. Остання була далі трансформована у хлоропласт Еи§1епорпуг.а. За своєрідними мітохондріями з дископодібними кристами та за нукле-отидними послідовностями деяких ядерних генів (зокрема, гену, що кодує цитоплазматичну рибосомальну РНК), евгленофіти та кінетоплас-тиди є близькими до схізопіренід та акразієвих слизовиків. На підставі цієї схожості ці чотири групи деякі дослідники навіть вважають самостійним царством Дискокристат.

В цілому, на прикладі Еи§1епорпут.а можна бачити, як в межах однієї систематичної групи йшло випробування рослинної та тваринної стратегій життя. Питання про те, чи є евгленофіти/евгленозої рослинами чи тваринами позбавлено сенсу, оскільки прірва між евгленою та будь-якою багатоклітинною твариною або вищою рослиною набагато більша, ніж філогенетична відстань, цитологічна та генетична різниця між, наприклад, собакою та пшеницею.

Біологія 6 клас

- Що таке розмноження? Усі живі організми здатні до розмноження. Завдяки розмноженню особини кожного виду мають змогу відтворювати собі подібних. 

Розмноження - це збільшення кількості особин будь-якого виду організмів тим чи іншим способом. Організм, який народжується, називають дочірнім або нащадком, а той, що дає початок новій особині, - батьківським або материнським. Під час розмноження нащадки отримують від батьків спадкову інформацію. За одних способів розмноження дочірня особина є точною копією батьків, за інших - лише більш-менш на них схожа.

Які відомі способи розмноження? Розрізняють три форми розмноження - статеве, нестатеве та вегетативне.

Отже, розмноження — це властивість живих організмів відтворював собі подібних, завдяки чому забезпечується безперервність і спадковість  життя.         

Форми розмноження рослин.

 Рослини можуть розмножуватися нестатевим способом, вегетативний і статевим.            

У разі статевого розмноження новий організм утворюється від двох батьківських особин (чоловічої і жіночої). Джерелом утворення нового організму є особливі клітини, які називаються статевими, або гаметами. Від соматичних клітин вони відрізняються половинним (гаплоїдним) набором хромосом. При безстатевому розмноженні  нове покоління бере початок від однієї батьківської особини.  Нестатевим способом (спорами) розмножуються водорості (хлорела, хламідомонада), плауни, хвощі, папороті.

Спороутворення — це розмноження шляхом утворення спеціальних (спор), з яких виникає нове покоління.

Спора - це окрема нестатева клітина, оточена захисними оболонками. Спори різних організмів відрізняються формою, розмірами, способом пересування тощо. У водоростей спори можуть бути як рухомими, так і нерухомими. У вищих спорових рослин (мохів, хвощів, папоротей, плаунів) спори лише нерухомі. Рухомі спори мають джгутики, за допомогою яких вони пересуваються. Проте оболонки цих спор не досить щільні, і тому вони не можуть тривалий час зберігати життєздатність. Нерухомі спори поширюються лише пасивно - водою, вітром, за допомогою тварин. Завдяки цьому організми розселяються на значні відстані. Зазвичай нерухомі спори мають щільні оболонки, які надійно захищають розташовану всередині спори клітину. Потрапивши у сприятливі умови (вологе середовище, певна температура), спора проростає - з неї утворюється нова особина.

У  вищих спорових рослин (мохів, папороті) спори утворюються у спеціальних органах — спорангіях.

У водоростей (хламідомонада), вищих водяних рослин і деяких мають рухливі джгутики, тому їх називають зооспорами.

У  разі  вегетативного розмноження новий організм бере початок зі звичайних соматичних клітин. Цей тип розмноження  особливо поширений у рослин. У вищих рослин вегетативне розмноження може здійснюватись різними частинами рослини (листками, кореневищами).